Лікарі зажадали, щоб прибиральниця негайно покинула реанімацію, поки вони обговорювали діагноз вмираючого олігарха; але варто було прибиральниці назвати його хворобу, як усі лікарі заціпеніли від жаху

У реанімації стояла нелюдська тиша. Під яскравим світлом операційних ламп лежав олігарх — найбагатша і найвпливовіша людина в країні.

Навколо столу зібралися найкращі фахівці — кардіологи, неврологи, хірурги. Вони годинами вивчали результати аналізів, МРТ, КТ, біохімію, і все було ідеальним.

— Операція не дала взагалі жодних результатів, — втомлено сказав головний хірург, знімаючи рукавички. — Ми знову помилилися. А людина вмирає у нас на столі.

— Але як? — роздратовано озвався терапевт. — Усі показники чисті. Немає запалень, пухлин, немає вірусів. Ми виключили все, що можливо.

Вони говорили так, ніби нікого довкола не було. Але в кутку стояла прибиральниця — жінка похилого віку, яка вже багато років працювала в цій лікарні. Вона мила підлогу і вдавала, що не слухає. Але почула все.

І раптом вона сказала:

— Один варіант ви не виключили.

Хірурги переглянулись і засміялися.

— Будь ласка, вийдіть. Це не ваша справа.

— Так, — буркнув інший, — ми обговорюємо серйозний діагноз, а не те, чим краще мити плитку.

Але прибиральниця не пішла. У цей принизливий момент, коли лікарі мляво сміялися з її слів, вона підняла погляд на монітор з аналізами. Вона побачила те, що вислизнуло від десятків освічених очей.

Зібравши всю волю, вона вимовила кілька коротких, здавалося б безладних слів. Насмішні посмішки миттєво зникли, змінившись напруженою тишею.

Досвідчений терапевт почав тремтіти, а головлікар помітно зблід. Продовження в першому коментарі

— Ви виключили все, крім найголовнішого. Його цькують. І труять давно. І не будь-що — тим, що у звичайних аналізах не побачити.

Сміх лікарів миттєво обірвався. Головний лікар, збліднувши, наблизився.

— Чому ви так думаєте?

Прибиральниця опустила швабру і тихо сказала:

— Тому що я вже це бачила.

І вона розповіла – швидко, на одному подиху. Багато років тому її чоловік працював на заводі, де використовували специфічну токсичну речовину.

У малих дозах воно руйнувало нервову систему, але не залишало слідів ні в крові, ні в сечі, розпадаючись за кілька годин.

Прибиральниця вказала на симптоми олігарха:

— Мікросудомні скорочення м’язів, різкі перепади тиску, дивна блідість — точнісінько як у чоловіка. І ще … — Вона нахилилася і понюхала край ковдри. — Слабкий запах мигдалю. Такий буває лише в одного типу отрут. Він непомітний, але знаєш — відчуєш.

Лікарі заціпеніли.

— Але хто міг…?

— Будь-який, — відповіла вона. — Людина такого рівня має десятки ворогів. Помістіть його до окремої палати. І нікого туди не впускайте. Навіть персонал обмежте — інакше він до ранку не доживе.

Сумніву більше не було. Головлікар дав розпорядження негайно. Олігарха перевели до стерильної палати, змінили все: персонал, харчування, воду — навіть тих, хто має доступ до коридору.

Минуло дванадцята година.

І вперше за багато днів прилади перестали їсти тривожно. Пульс вирівнявся. Дихання стало глибоким, рівним. А до ранку олігарх розплющив очі.

Лікарі стояли приголомшені.

— Це просто неймовірно.

Пізніше, коли охорона розпочала розслідування, з’ясувалося: справді, один із людей з найближчого оточення підмішував у напої олігарха маленькі дози рідкого токсину, який виводиться з організму за кілька годин і не фіксується стандартними методами.